В українських СІЗО та в'язницях жахливі умови утримання. Фото: Делфі

Українська влада докладає все більших зусиль, щоб екстрадувати з країн Європи громадян, які проходять у різних кримінальних справах. При цьому багато хто з тих, проти кого висунули звинувачення, стверджують, що насправді вони були змушені тікати з України через фабрикацію проти них кримінальних справ з метою вимагання або грошей, або активів, а також через загрозу їхній свободі, а іноді й життю.

Переїзд в іншу країну для них - це єдина можливість зберегти бізнес і життя.

Як писала "Страна", цей варіант виявився рятівним для багатьох українських підприємців, які зіткнулися з тиском силових структур. Перебуваючи за кордоном, вони можуть ефективно відбивати атаки на бізнес.

Владі такий стан речей не подобався, проте довгий час вони не могли нічого вдіяти.

Європейські суди найчастіше відмовляли у видачі українських громадян, посилаючись також на фактор війни, через який будь-яке місце в Україні, включаючи СІЗО, є небезпечним для людини, а також на тортури, жахливі умови тримання та інші масові порушення прав людини в місцях позбавлення волі.

Проте Київ, як і раніше, докладає великих зусиль для того, щоб дістати українців із Європи.

Для цього, зокрема, влада розгорнула демонстративну кампанію, яка просуває твердження, що в українських в'язницях сидіти безпечно. Мін'юст затвердив перелік із 11 СІЗО та шести виправних колоній, куди поміщатимуть екстрадованих.

Міністерство стверджує, що ці установи "розташовані на безпечній відстані від зон бойових дій та тимчасово окупованих територій" та відповідають європейським та міжнародним стандартам утримання ув'язнених. До цих установ навіть звозили представників європейських посольств.

Але чи справді ці в'язниці безпечні?

Колишній заступник міністра юстиції України Денис Чернишов, який свого часу відповідав за пенітенціарну систему, прокоментував основні аргументи, які наводять українська влада для того, щоб переконати європейців екстрадувати українців.

1. "Для екстрадованих виділили спеціальні СІЗО у тих регіонах України, куди ніколи не долітають ракети".

Згідно з офіційним документом Мін'юсту, для екстрадованих виділили 17 колоній та СІЗО. Однак усі області, в яких вони знаходяться, зазнають обстрілів. Наприклад, 21 серпня був обстріл Закарпаття, під час якого постраждав завод американської компанії Flex у Мукачеві. У липні під час обстрілу Чернівців загинуло 5 людей. Львівська, Івано-Франкська, Тернопільська, Черкаська, Рівненська, Хмельницька області, а також Кропивницький та Біла Церква регулярно зазнають обстрілів. Тому твердження, що виділені для екстрадованих СІЗО та колонії – це безпечні місця, не відповідає дійсності. При цьому навіть за офіційною інформацією Мін'юсту України за час повномасштабної війни майже п'ять десятків колоній та СІЗО постраждали від атак. Це для розуміння масштабу проблем із безпекою.

2. "Ці СІЗО відвідали представники посольств європейських країн і переконалися, що вони перебувають у відмінному стані і там дотримуються прав ув'язнених".

Очевидно, що під час окремих візитів зовнішні спостерігачі не можуть отримати повної та достовірної картини того, що насправді відбувається у цих установах. Влада цілком могла показати закордонним дипломатам у СІЗО потьомкінські села, а що там відбувається після від'їзду представників посольств, у Європі не впізнають.

3. "Українські СІЗО та колонії обладнані бомбосховищами, куди ув'язнених виводять під час ракетних атак".

Мін'юст наприкінці серпня повідомив, що укриттів немає лише у чотирьох СІЗО та в одній колонії. Але ця інформація від лукавого. На папері, можливо, і є укриття. Але переводити в них під час повітряних тривог, які бувають щодня, всіх ув'язнених практично неможливо, про що знає будь-яка людина, яка працювала у пенітенціарній системі.

Потрібно ж реалізувати переміщення ув'язнених під конвоєм, забезпечити роздільне перебування чоловіків та жінок у бомбосховищі, відокремити підозрюваних у вбивствах та ґвалтівників від інших ув'язнених. Це неможливо. А тому, як зізнався колишній міністр юстиції Денис Малюська, евакуація до бомбосховищ не проводиться. Причому вона не проводиться навіть у пенітенціарних установах на прифронтових територіях. Наприкінці липня було обстріляно Біленьківську виправну колонію в Запорізькій області, внаслідок чого загинуло 16 людей.

Якщо таке ставлення до безпеки ув'язнених проявляється у регіоні, де проходить лінія фронту, то очевидно, що на Західній Україні тим більше ув'язнених до бомбосховищ не переміщують.

При цьому незрозуміло, хто зазнає відповідальності за загибель ув'язнених у тій же Запорізькій області. Ніхто таке питання взагалі не ставить. Причому ув'язнені не можуть самі за своїм бажанням переїхати у безпечніше місце. За їхнє життя відповідає держава. А людей фактично засудили до страти, не забезпечивши їхню безпеку під час обстрілу.

4. "Екстрадовані гарантовано будуть утримуватися лише у СІЗО із затвердженого списку, і їх нікуди звідти не вивозитимуть"

Реальних гарантій цього немає.

Адже коли Офіс генпрокурора запитує екстрадицію і дає європейським країнам гарантії утримання у конкретних СІЗО та камерах, слід розуміти, що прокуратура не приймає рішення про те, в якому СІЗО, не кажучи вже про камери, утримуватиметься підозрюваний. Це рішення може ухвалити суд. В Україні не існує нормативних актів, які передбачають чітку процедуру ухвалення СІЗО, в якому міститься підозрюваний/обвинувачений, але існує закріплення за судом. Тобто підозрюваний/обвинувачений перебуває у найближчому СІЗО до суду, який розглядає справу. Адже раніше не було "електронного суду", через який можна підключитись у режимі відеоконференції.

І ось тут починається найцікавіше. Наприклад, справи осіб, екстрадиції яких домагаються НАБУ та САП, розглядає ВАКС, що знаходиться у Києві. Тобто стоятиме питання щодо доставки цих осіб із СІЗО, розташованих у західних областях, до Києва. Але Київ усіма визнано небезпечним.

Більше того, людині доведеться неодноразово здійснювати тривалі переїзди для участі у судових засіданнях. Це будуть переїзди в автозаку - металевій скриньці без туалету, де доведеться проводити як мінімум від 8-10 години до доби. Або людину посадять у столипінський вагон, зроблений ще за радянських часів. Саме собою це буде формою тортур ув'язнених.

Безумовно, підозрюваний/обвинувачений може брати участь у засіданні суду у режимі відеоконференції. Але тоді незрозуміло, навіщо так завзято домагатися екстрадицій, адже, за моєю інформацією, більшість підозрюваних, які перебувають за кордоном, просять суд про участь у засіданні віддалено. У такому режимі суд можна проводити без екстрадиції. І домагатися її лише у випадку обвинувального вироку, що набрав чинності. І ось тут ми підходимо до головної мети, чому українська влада вимагає екстрадиції підозрюваних. Не для того, щоб забезпечити правосуддя (воно можливе і за відсутності підозрюваного/звинуваченого в Україні – він може брати участь у форматі відеоконференції), а для того, щоб закрити людину в клітину навіть без вироку і чинити на неї тиск, примушуючи до свідчень, потрібних слідству, або до самозастереження. До речі, ВАКС, за моєю інформацією, відхиляє більшість запитів на участь обвинувачених/підозрюваних з-за кордону у засіданнях суду у режимі відеоконференції.

5. "Екстрадованим у будь-якому випадку нічого не загрожує, тому що Україна – правова країна, де дотримуються прав людини, у тому числі ув'язнених".

Звичайно, це не так.

Навіть на офіційному рівні визнаються масові порушення прав людини, коли у СІЗО людей катують та принижують. Великий резонанс викликало розслідування ДБР про жорстокі тортури ув'язнених у Божківській колонії Полтавської області. Влітку цього року було повідомлено про оголошення підозр співробітникам Київського СІЗО за приховування побиття ув'язненого, що спричинило смерть.

У вересні ДБР заявило, що закінчило досудове розслідування щодо шести співробітників Полтавського слідчого ізолятора, які катували ув'язнених.

І це лише вершина айсбергу. Більшість випадків взагалі не розслідують.

Про жахливий стан справ в українських в'язницях я й сам говорив на посаді і постійно заявляють правозахисні організації. Причому справи погано навіть у тих в'язницях, з яких влада намагається зробити потьомкінські села для утримання в них екстрадованих. Так, у травні 2024 року Харківська правозахисна група та організація "Захист ув'язнених України" опублікувала звіт про квітневе відвідування Житомирської виправної колонії №4, яка згадується у списку місць утримання для екстрадованих. У повідомленні йдеться також про засилля в колонії неформальних тюремних порядків, тобто владу блатних, факти рабської праці (без оплати), невідповідні умови утримання, про приміщення в аварійному стані, а також про відсутність належної медичної допомоги.

Наразі установи пенітенціарної системи перетворилися на інструмент примусу. У них ув'язнених ламають, вимагаючи обмовити себе чи інших людей. Або просто вимагають гроші, щоби випустили на волю. Це відбувається повсюдно. І створення потьомкінських сіл для утримання екстрадованих цю ситуацію ніяк не змінює. Намагатися можуть і там. І зрозуміло, що під час візиту представників посольств вони цього всього не побачать і не впізнають.

Тому екстрадувати зараз в Україну людей – це пряме порушення всіх можливих європейських та міжнародних норм з прав людини.

Підпишіться на телеграм-канал Політика Страни, щоб отримувати ясну, зрозумілу та швидку аналітику щодо політичних подій в Україні.