Діра в "стіні дронів". Як пов'язана битва за Покровськ із завершенням війни?
Останніми днями знову активізувалися розмови про швидке припинення вогню в Україні.
Про це, зокрема, говорив Трамп, Орбан, Токаєв та Кирило Дмитрієв.
Хоча, начебто, немає жодних особливих ознак наближення завершення війни.
Воно можливе лише за двох умов.
По-перше, якщо Росія погодиться на зупинку вогню по лінії фронту (на чому наполягає Захід та Київ).
По-друге, якщо Україна погодиться на російські умови завершення війни (виведення всіх українських військ із Донецької області, нейтральний статус, зміни у внутрішній політиці).
Але зараз Росія продовжує наполягати на своїх умовах. Київ категорично на них йти відмовляється, а європейці у цьому його підтримують. Трамп також закликає до припинення вогню по лінії фронту, критикуючи Росію за те, що вона не хоче цього робити і запроваджуючи санкції проти "Роснефти" та "Лукойлу".
Паралельно триває активізація бойових дій. Україна і Росія завдають ударів по тилах один одного, російська армія розвиває наступ відразу за декількома напрямками. У тому числі, є серйозні поступи у Покровську та Мирнограді. На міжнародному рівні США та Росія підвищують ставки, загрожуючи відновленням ядерних випробувань.
Загалом, як кажуть, начебто "нічого не віщує" зрушень із мирного врегулювання.
Проте, вчорашня заява Зеленського дає натяк на один із можливих варіантів "прискорення" завершення війни.
Він сказав учора, що битва за Покровськ має не лише військове, а й політичне значення. Оскільки, на думку президента, у разі взяття міста, Росія може це використати для просування на Заході наративу, що РФ рано чи пізно захопить весь Донбас, а тому на Київ західним партнерам треба натиснути, щоб він погодився вивести війська з Донецької області, виконавши тим самим головну умову РФ для припинення вогню.
Заява Зеленського про таке глобальне значення боїв за Покровськ прозвучала досить несподівано.
Росіяни захопили вже чимало міст на Донеччині, проте падіння жодного з них не призводило до кардинального перегляду політики Заходу щодо України.
Однак, якщо подивитися на ситуацію ширше, то побоювання Зеленського здаються не зовсім безпідставними.
З кінця 2023 року, після невдачі настання ЗСУ, Київ виробив нову стратегію у війні, якої українська влада загалом дотримується досі.
Це стратегія війни на виснаження, яка будується з розрахунку на те, що санкційний тиск, великі втрати на фронті, нарощування ударів України по об'єктах ПЕК та іншій тиловій інфраструктурі рано чи пізно призведуть до втрати можливості РФ продовжувати війну або навіть, можливо, до смути та розвалу країни.
Санкції та удари по тилах мають, відповідно до цієї стратегії, викликати проблеми в економіці та позбавити Кремль можливості одночасно нарощувати військові зусилля та підтримувати "мирний" рівень та умови життя населення. Великі втрати, за даними розрахунками, мають порушити питання неминучості нової хвилі мобілізації. І все разом це має різко загострити всі внутрішні суперечності (соціально-економічні, міжнаціональні, міжрелігійні, політико-ідеологічні) і призвести до дестабілізації і потрясінь.
Втім, спочатку ця стратегія у багатьох викликала сумніви, оскільки у війні на виснаження Україна могла виснажитися набагато швидше за Росію.
І, крім того, сама по собі реалізація стратегії хоча б теоретично була можлива лише за дотримання певних умов.
Перше – продовження геополітичної та військової підтримки України з боку Заходу, відсутність тиску Заходу на Київ із вимогою прийняти російські умови завершення війни.
Друге – продовження стабільної фінансової підтримки України з боку партнерів.
Третє – продовження та посилення санкційного тиску на РФ.
Четверте – збереження стійкості та цілісності української оборони, недопущення обвалення фронту.
Наразі всі чотири ці умови опинилися під питанням.
Після приходу до влади Трампа, з його бажанням укласти "операцію" з Росією, загроза тиску Вашингтона над Києвом висить постійно.
Власне, такий тиск вже чинився і дав результат – після припинення навесні американцями військової допомоги Україні Зеленський був змушений погодитись на перемир'я лінією фронту, хоча раніше він від нього відмовлявся. У ЗМІ також часто писали, що Трамп і Віткофф постійно тиснуть на українську владу, щоб ті погодилися на російські умови припинення війни. Зокрема, на виведення військ із Донецької області. Втім, якщо такий тиск і був, то, очевидно, не надто сильний.
Та й публічно Трамп продовжує вимагати зупинити війну по лінії фронту, а також запроваджує санкції проти РФ за відмову це зробити.
Однак ніхто не може гарантувати, що в майбутньому Трамп не змінить свою точку зору.
Також під питанням і стабільне фінансування України – Трамп відмовився надавати будь-яку допомогу та лише готовий лише продавати зброю. А Європа, на яку зараз лягла тягар фінансової підтримки Києва, досі не визначилася звідки для цього брати гроші.
Поки що ці проблеми не виглядають абсолютно нерозв'язними. Принаймні досі Зеленському, а також його союзникам на Заході вдавалося усунути особливо негативні сценарії (тиск Трампа, ослаблення санкцій проти РФ, перебої з фінансуванням).
Однак, якщо буде порушено четверту умову, тобто – якщо фронт почнеться "сипатися", то всі ці проблеми різко загостряться і може виникнути ланцюгова реакція – в Європі активізуються ті, хто виступає проти фінансування України, а в оточенні Трампа посиляться голоси з вимогами змусити Київ піти на російські умови, щоби швидше завершити війну.
Ймовірно, саме цього побоюється Зеленський, коли каже про значення битви за Покровськ для "просування російських наративів".
Хоча, в даному випадку, правильніше говорити про вплив на це загалом ситуації на фронті, а не лише окремо взятому Покровську.
З початку року українське військово-політичне керівництво просувало, у тому числі, у США та Європі, тему про те, що прориви фронту стали в принципі неможливими, оскільки ЗСУ створили "стіну дронів" та "кіл-зону". А тому "не можна говорити, що Росія перемагає, а Україна програє". Зважаючи на все, на Заході цю теорію прийняли, оскільки політики і військовим там постійно повторюють подібні тези.
Однак, події останніх місяців показують, що з цією теорією виникли проблеми. Ще у вересні про них написав екс-главком ЗСУ Залужний, який заявив, що росіяни близькі до виходу з безвиході на фронті. А за останні тижні події під Покровськом, у Дніпропетровській та Запорізькій областях, загрози для української оборони позначили ще чіткіше: у "стіні дронів" виникли дірки, крізь які йдуть на прорив російські війська.
Причому виникли вони не випадково, а системно – через нову тактику росіян. Армія РФ на окремих напрямках встановила дронове панування в повітрі, перерізає логістику, обчислює місця розташування українських операторів дронів, завдаючи по них удари, через що на окремих ділянках на певний період часу "стіна дронів" зникає і крізь утворені "дірки" просочуються малими групами російські штурми.
А оскільки українська армія відчуває гостру нестачу особового складу, оборонні порядки дуже розріджені і зупинити просування РФ часто просто нікому – доти, доки не почнуть знову завдаватися ударів дронами.
У цьому плані падіння Покровська справді може бути використане росіянами для просування на Заході тези про те, що теорія "стіни дронів" більше не працює. А отже, і крах української оборони можливий. А тому "тисніть на Зеленського, щоб він прийняв російські умови інакше далі буде тільки гірше".
Відповідно, Зеленський зараз і намагається не допустити падіння Покровська, хоч його дедалі частіше закликають виводити звідти війська, доки вони не опинились у повному оточенні.
Проте, інформаційно-політичні резони, зважаючи на все, спонукають українське керівництво утримувати і Покровськ, і Мирноград за будь-яку ціну. А також стабілізувати ситуація на інших напрямках (Куп'янськ, Костянтинівка, Дніпропетровська та Запорізька області).
Інакше, якщо на Заході дійсно зневірятися в теорії "стіни дронів", то це поламає всю стратегію Києва та його європейських партнерів і може призвести до далекосяжних наслідків.
Перед країнами НАТО і, в першу чергу, США, тоді встане дилема – або самим уже безпосередньо втручатися у війну (прихильники такого підходу є, але вони на Заході в явній меншості, оскільки мало кому хочеться зіткнутися з ризиком початку ядерної війни), або натиснути на українську владу з вимогою піти на поступки Росії з метою.
Природно, такі зміни відбудуться не за один день, однак якщо ознак наростання проблем для ЗСУ на фронті ставатиме дедалі більше, процес "зміни концепції" може бути запущений.
А тому Зеленський зараз намагатиметься докласти максимум зусиль, щоб довести, що українська оборона далека від краху.
