На що розраховує Зеленський, відмовляючись від необхідних США поступок за мирним планом?
Наразі переговори про завершення війни в Україні, що активізувалися після появи мирного плану США, знову зайшли в глухий кут. Київ не приймає деяких важливих для Росії пунктів, а Москва відступати по них не хоче. Йдеться про обмеження чисельності ЗСУ після завершення війни, відмову від вступу України до НАТО і, головне, про передачу Росії всій території Донецької області.
Судячи з коментарів із Вашингтона, там мають намір тим чи іншим способом спонукати Київ піти на поступки - з урахуванням того, що важелів примусу до поступок Москви у США набагато менше. Як головний аргумент використовуються такі тези: військова ситуація розвивається не на користь України, далі умови будуть ще гіршими; Росія рано чи пізно захопить усю Донецьку область, а може й інші території. Про це постійно заявляють президент РФ Володимир Путін і його союзники, наприклад, Олександр Лукашенко. Однак на українську владу ці аргументи поки не діють, тому що у них є своя стратегія, яку підтримують найбільші європейські країни.
Ця стратегія полягає в тому, що війну треба продовжувати вести далі з розрахунку на виснаження сил у Росії.
Розрахунок-максимум полягає в тому, що в міру затягування війни в РФ загостряться всі проблеми та протиріччя (соціальні, міжнаціональні і т.д.), санкції та атаки ЗСУ на інфраструктуру будуть все більше підкошувати економіку і доходи бюджету, великі жертви на фронті викличуть необхідність мобілізації, що здатне призвести до протестів і різкого зростання соціально. В результаті всередині РФ розпочнуться дестабілізація, хаос та смута з розвалом армії та держави. Це відкриє Україні дорогу до воєнної перемоги.
Розрахунок середнього рівня робиться на те, що описані вище процеси всередині РФ якщо і не призведуть до смути, дестабілізації та розвалу армії та держави, то принаймні сильно обмежать можливості Росії продовжувати війну і вона буде змушена укласти перемир'я по лінії фронту з умовами для України кращими, ніж пропонуються зараз.
Розрахунок-мінімум зроблено на те, що якщо Росія збереже внутрішню стійкість і здатність наступати далі, захопивши за рік-півтора повністю Донецьку область і просунувшись в інших регіонах, тоді можна буде завершити війну по лінії фронту. Військово-політичне керівництво України збереже особу, заявивши, що ЗСУ змогли знекровити російську армію та зупинити її наступ, після чого Кремль був змушений погодитися з давньою вимогою припинити вогонь по лінії фронту.
Якщо сформувати коротко, то ця стратегія зводиться приблизно до наступного: твердження про те, що Путін і без угоди захопить усю Донецьку область, є сумнівними, оскільки за нинішніх темпів це не можна досягти найближчого року. А якщо за цей рік Росія розвалиться чи послабшає настільки, що не зможе наступати далі? Якщо ж вона й захопить усю Донецьку область, тоді можна укласти перемир'я лінією фронту і оголосити це перемогою. Але без бою нічого Росії віддавати не слід, бо це капітуляція та політична смерть для будь-якого керівника.
Загалом така стратегія збігається з позицією найбільших європейських країн, де панує позиція, згідно з якою чим довше йде війна в Україні, тим краще, оскільки Путін не матиме сил напасти на Європу (щоправда, така перспектива дуже сумнівна ).
Але ця стратегія може реалізуватися лише за умови, що фронт не впаде, Україна й надалі отримуватиме стабільне зовнішнє фінансування, а енергетику повністю не виб'ють, а США не чинитимуть жорсткого тиску на Київ з метою ухвалити умови миру - тобто не припинятимуть постачання зброї та розвідувальної інформації, не заведуть кримінальних справ.
Якщо хоча б одну з цих умов не буде виконано, на стратегії можна одразу ставити хрест: Україна не матиме можливості її дотримуватися. Наприклад, якщо Європа до кінця року не зможе домовитися про репараційний кредит, це може стати сигналом для Києва про необхідність йти на поступки, не відкладаючи надовго питання. Але поки енергетика функціонує, на фронті хоч і наростають проблеми, але тотального обвалу не спостерігається, Трамп не вжив серйозних примусових заходів, а шанси на отримання репараційного кредиту не рівні нулю, Київ не бачить сенсу відмовлятися від колишньої стратегії і йти на необхідні питання з питань військ, потрібних американцям, Донецька область.
Однак цей підхід має чимало критиків усередині України, які вважають, що зараз потрібно погоджуватися на план США. Такі настрої поширені серед частини політичного класу. Останнім часом вони іноді вириваються в публічну площину, але частіше висловлюються у приватному порядку.
Головні аргументи критиків такі: якщо чекати на обвал фронту чи загальнонаціонального блекауту, то в такому разі умови миру стануть у багато разів гіршими, ніж зараз пропонують США. Війна на виснаження загрожує тим, що Україна вичерпається набагато швидше за Росію, що може мати фатальні наслідки для державності. Крім того, якщо росіяни зможуть дійти до кордонів Донецької області, немає жодних гарантій того, що вони погодяться завершити війну лінією фронту, а не висунуть нові територіальні вимоги. Для України продовження війни за будь-якого сценарію означає дуже великі людські жертви, руйнування багатьох міст та сіл, величезні збитки економіці. А якщо РФ раптом зіткнеться з масштабними проблемами, вона здатна вдатися до ядерної зброї, що перетворить значну частину країни на непридатну на сотні років для проживання територію. Якщо в конфлікт вступлять ще й країни НАТО, то це буде вже світова ядерна війна та катастрофа для людства. Тому поки що фронт ще тримається, є сенс укласти мир на тих умовах, які пропонує Вашингтон.
Однак поки що така точка зору в українському керівництві не є домінуючою. Але ситуація розвивається. Позиція Вашингтона, зміна становища на фронті і в тилу, а також перспективи подальшої європейської фінансової підтримки можуть прямо вплинути на рішення про війну і мир.
